8 грудня ц. р. – 25 років відродженому Запорізькому козацтву.
У зв’язку з ювілеєм пропонуємо увазі читачів статтю ветерана козацького руху Олександра Панченка, підготовлену ним для збірки “Запорозьке козацтво: від минулого – до прийдешнього” (видавництво АТ “МОТОР СІЧ”, 2012). У публікації Олександра Владиславовича докладно викладено хронологію, факти, основні напрямки розвитку, досягнення і проблематику відродженого Запорізького козацтва станом на грудень 2011 року, коли воно досягло апогею у своєму кількісному і якісному зростанні. Таким чином, в історичному та суто пізнавальному плані стаття О.В.Панченка не втрачає своєї актуальності й донині. Через обмежений тираж вищеназваного видання (150 прим.) доречно ознайомити з нею всіх, хто цікавиться новітньою історією козацтва.
Републікацію забезпечено своєрідним постскриптумом осавула Сергія Григор’єва, начальника прес-служби Козацького Війська Запорозького Низового, в якому автор викладає своє суб’єктивне бачення процесів, що відбуваються в козацтві від лютого 2014 року і донині.
Генерал-хорунжий Олександр Панченко, верховний отаман Союзу козаків України “Військо Запорозьке”
ВІЙСЬКО ЗАПОРІЗЬКЕ СЬОГОДНІ
Понад два століття відділяє нас від трагічної події в історії українського народу – від ліквідації Катериною II Запорізької Січі. Тим часом ідея відродження козацтва продовжувала жити у свідомості патріотів України, незмінно заявляючи про себе на крутих поворотах історії.
Процеси дезінтеграції, що проявилися в СРСР у період перебудови, призвели до посилення інтересу в суспільстві до питань національної історії, культури, традицій. На хвилі підготовки до 500-річчя Запорізького козацтва в Україні шириться рух, спрямований на його відродження. Спочатку цей процес мав стихійний характер. Виникла низка неформальних об’єднань, клубів, товариств. Основним змістом їхньої діяльності була консолідація однодумців та агітаційно-роз’яснювальна робота.
Такий клуб був створений і при заводі “Моторобудівник” (нині АТ “МОТОР СІЧ”; голова ради директорів – В’ячеслав Богуслаєв). Очолили клуб, названий “Козацьке братство”, Анатолій Бугрим і Володимир Мельник. Водночас при ДК Дніпровського алюмінієвого заводу (нині ДК ЗАлК) утворився клуб козацької слави “Запорізька вольниця” (отаман Валерій Наріжний).
У 1991 р. було зроблено спробу об’єднати всі гуртки, клуби, лекторії в єдину козацьку організацію. 8 грудня 1991 р. у ДК на о. Хортиці відбулася Велика Рада, учасники якої заснували козацьке товариство “Запорізька Січ”. Вона мислилася як правонаступниця і спадкоємиця традицій славного Війська Запорозького Низового. Отаманом товариства було обрано В.Мельника.
Відтепер козацький рух набуває дедалі чіткіших форм. Виділяється його актив (старшина), множаться лави. Починається пошук організаційних форм. Обговорюються питання символіки, форми одягу, зміст основних напрямів роботи, ритуалів, пов’язаних із прийомом у козацтво та виборами кошового отамана.
1992-1993 рр. ознаменовані напруженою роботою з розроблення Статуту товариства “Запорозька Січ” та її юридичної реєстрації як патріотичної громадської організації. У цей період на Великих козацьких Радах обирають старшину, затверджують Статут, заслуховують звіти про виконану роботу і фінансовий стан організації. Приймається форма козацького стяга (козак з мушкетом на малиновому тлі). Стяг, виготовлений за допомогою підприємства “Мотор Січ”, у 1993 р. був урочисто піднятий під час проведення Великої козацької Ради на флагштоку поруч із Державним прапором у центрі міста на пл. Фестивальній.
Водночас у цей період посилюється політична поляризація в суспільстві. Вона призводить до відповідних процесів і в лавах козацтва. Особливо болючим виявилося питання про те, до якої з юрисдикцій мають належати сучасні козаки-запоріжці – до канонічної Української Православної Церкви (предстоятель – блаженнійший Володимир (Сабодан), митрополит Київський і всієї України), або ж до УПЦ-Київський патріархат колишнього митрополита Філарета (Денисенка).
Остаточний поділ у лавах товариства “Запорізька Січ” стався на позачерговій Великій Раді 16 квітня 1994 р. Тодішній отаман поставив першим міжконфесійне питання. Як результат, козаки, які мали сміливість думати, що “чужу віру, як і Батьківщину, не обирають”, змушені були піти з твердим переконанням про неможливість подальшого перебування в “ЗС” і наміром створити нову козацьку організацію. Її народження було офіційно оформлено на установчій Великій Раді Козачого Війська Запорозького Низового 17 вересня все того ж 1994 р. Очолив його козачий полковник Олександр Панченко (колишній кошовий осавул “ЗС”).
КВЗН, до складу якого влилося чимало ентузіастів козацького відродження, офіцерів-відставників армії і флоту, ветеранів Афганістану, оголосило про те, що бере на себе зобов’язання в нових історичних умовах успадковувати й продовжити благі справи колишнього Війська Запорозького Низового, скасованого указом Катерини II від 3 серпня 1775 р. По суті, йдеться про відродження низки традицій автономної козацької держави, відомої в історії під назвою “Землі Вольностей Війська Запорозького Низового”, юрисдикція якої поширювалася на території значної частини нинішніх Запорізької, Дніпропетровської, Донецької, Херсонської, Миколаївської, Кіровоградської областей. Козаки заявили, що підтримують тільки канонічну УПЦ, відновлюють зв’язки з побратимами на Дону і Кубані, виступають за духовну єдність слов’янських та інших православних народів України, Росії, Білорусії. Підтримку КВЗН висловила обласна Спілка промисловців і підприємців “Потенціал” і особисто В.А.Богуслаєв.
На установчій Великій Раді, яка відбулася в травні 1996 р., створено всеукраїнське об’єднання Союз козаків України “Військо Запорозьке”. Виникле двома роками раніше КВЗН – це базова структура вищеназваної Спілки. Вона діє головним чином у межах адміністративних кордонів Запорізької області. Щодо решти паланок (регіональних організацій) СКУ “ВЗ”, то вони створені й активно працюють у Дніпропетровській, Харківській, Донецькій, Луганській, Херсонській та інших областях, в Автономній Республіці Крим, у Києві, Вінниці, Ніжині, Львові та інших містах. Маючи у своєму складі кілька тисяч повністю екіпірованих козаків, “Військо Запорозьке” стало наймасовішим і найдієздатнішим козацьким союзом нашої країни.
Спочатку КВЗН (а потім і СКУ “ВЗ”) визначив для себе чотири основні напрямки діяльності.
Військово-патріотичне виховання молоді, адресна підготовка до служби в армії.
Допомога державі в охороні громадського порядку, особливо в сільській місцевості, охороні державного кордону, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.
Розвиток козацької економіки.
Розвиток козацьких традицій, культури, історії, популяризація її серед населення.
Одним із пріоритетних напрямків діяльності КВЗН – СКУ “ВЗ” є військово-патріотичне виховання молоді. У березні 1993 р. у Запорізькій області відкрилася перша школа джур. Нині тільки в нашій базовій області їх 10. Це позашкільні навчально-виховні заклади, що професійно працюють, зі своїми будівлями, штатом учителів. З 1998 р. перша в Україні школа джур під керівництвом Валерія Івановича Наріжного отримала статус державної.
Від звичайних школярів джури відрізняються багатьом. Це не тільки дисципліна і субординація у виховно-навчальному процесі, не тільки військово-фізкультурний ухил, поглиблене вивчення історії та культури нашого народу, а й виховання чоловічої козацької ментальності. Козацькі офіцери, які працюють із джурами, прищеплюють їм духовність, любов до рідної землі, козацтва. Школи джур стали настільки популярними серед батьків, що, наприклад, в Енергодарі (директор – військовий старшина Віталій Луценко) існує конкурс серед вступників, подібний до конкурсу до багатьох престижних вишів. Тільки в Запорізькій школі джур постійно навчається понад 700 учнів.
У 1999 році Військом підписано договір з Національною академією державної прикордонної служби України ім. Б. Хмельницького про навчання найкращих випускників шкіл джур у цьому престижному виші. 34 наших вихованця стали кадровими офіцерами Прикордонної служби України.
Багато джурів успішно відслужили в елітних частинах Збройних Сил України, брали участь у миротворчих операціях під егідою ООН. Учорашні джури виростають сильними, упевненими в собі людьми, здатними в разі потреби дати гідну відсіч і захистити слабких.
СКУ “ВЗ” здійснює допомогу державі в охороні громадського порядку шляхом створення козачих спецдружин. Допомагають козаки під час проведення масових заходів, охороняють храми під час православних свят, патрулюють землі, що охороняються державою (заповідники, природоохоронні зони). Зокрема, організовують рейди по своїй рідній Хортиці. У сільській місцевості укладаються договори з сільськогосподарськими підприємствами про охорону врожаю. Це вигідно обом сторонам.
Сама присутність козаків у степах оздоровлює місцеву криміногенну обстановку. Найчастіше на кілька сіл припадає один дільничний інспектор. І кожна припинена спроба крадіжки домашньої живності або врожаю – це найкраща пропаганда козачої ідеї. Тільки в Запорізькій області працює 18 козачих спецдружин. Щорічно в приміщенні Генеральної канцелярії СКУ-“ВЗ” проводиться обласна нарада з координації взаємодії та підбиття підсумків року за участю керівництва області та обласного главку МВС. Багато козаків-дружинників відзначено відомчими нагородами МВС України, регіональними орденами та медалями, почесними грамотами за активну та результативну правоохоронну роботу.
Козацтво прагне самостійно заробляти гроші та забезпечувати свої потреби. Це прагнення і називається становленням козацької економіки. У низці населених пунктів (наприклад, у Веселівському районі Запорізької та в Покровському Дніпропетровської обл.) козаки ВЗН володіють землею, розводять худобу і рибу, відновлюють вирубані лісопосадки, упорядковують території, виховують козачат у дусі січового побратимства.
З 2002 р. у Запорізькій області ухвалено три обласні програми розвитку та підтримки відродженого козацтва. Перша Програма (2002) дала куреням (районним на селі організаціям КВЗН) можливість мати в пільговому користуванні землі держрезерву, ставки (ставки), сади, що помітно зміцнило економічний ресурс куренів.
Друга Програма (2007) вперше в Україні відкрила бюджетне фінансування великих козацьких заходів. Третя ж (2010) поєднала в собі все найкраще з двох попередніх, а крім того, вперше прописала фінансування допомоги козакам у справі охорони ними громадського порядку плюс дала поштовх до прийняття відповідних районних програм.
Вагомим є внесок СКУ “ВЗ” і у відродження козацьких традицій, у становлення та популяризацію національної ідеї. У складі Війська створено два козацькі ансамблі, один із яких (військовий із смт Веселе) неодноразово ставав лауреатом всеукраїнських та міжнародних конкурсів патріотичної пісні. Уперше Військом видано пісенник із нотами сучасної запорізької козацької пісні. На компакт-диску записано гімн Війська Запорозького Низового (текст запорізького поета Пилипа Юрика, музика – запорізького композитора Юрія Івченка). Виконав його Запорізький козачий хор, якому акомпанував всесвітньо відомий симфонічний оркестр Запорізької обласної філармонії під керівництвом В’ячеслава Реді. Диск розійшовся по всій Україні та серед козаків Росії.
Проводиться постійне облаштування місць козацької слави, споруджуються меморіали та історичні комплекси (смт Покровське, м. Токмак та ін.), облаштовуються давні козацькі поховання (с. Сурсько-Михайлівське), проводяться відновлювальні роботи та козацькі заходи на місці Кам’янської Січі (Херсонська обл.) тощо.
Особливо важливим Військо вважає відродження історичної пам’яті про грандіозну і трагічну битву на р. Калці в 1223 р. Слов’янська катастрофа на Калці стала предтечею падіння Київської Русі та багатовікового татаро-монгольського рабства. З 1998 р. Військо проводить поминальний день у пам’ять про безглуздо загиблих русичів і загибель єдиної східнослов’янської держави. За сприяння трудового колективу АТ “Мотор Січ”, а також влади Розівського району Запорізької та Володарського району Донецької області на місці битви поставлено гранітний Поклінний хрест і каплицю преподобного Іллі Муромця. З 2010 р. відкрито козацький історико-культурний комплекс “Поле слов’янської мужності”.
Для організованої та злагодженої роботи у Війська є дві канцелярії. Важливою особливістю КВЗН є те, що нагороди і звання, на відміну від багатьох інших “козацтв”, видають тільки за аналогічною військовою вислугою років і за видатні особисті досягнення та заслуги.
Активні козаки і в суспільно-політичному житті. За минулі 20 років нам не раз доводилося проявляти твердість у захисті своїх прав, у відстоюванні корінних інтересів українського народу. Зокрема, завдяки рішучому козацькому “Ні!” припинилися спроби мусульман побудувати мечеть біля острова Хортиці – у священному для кожного православного християнина місці.
Особливо відзначилися запорожці в Криму. У 2002 р., напередодні Благовіщення, майже шість сотень козаків СКУ “ВЗ” у повній похідній формі з’явилися під стінами Бахчисарайського Свято-Успенського монастиря, щоб захистити його від захоплення кримсько-татарськими екстремістами. У 2004 році в селищі Сімеїз зведений полк СКУ “ВЗ” допомагав спецпризначенцям МВС ліквідувати наслідки самозахоплення оздоровчого табору “Наука”. У світлі цих подій рішенням Ялтинської міськради і міськвиконкому при Алупкінському райвідділі міліції у вересні того ж 2004 року створено Прикордонне козаче формування з охорони громадського порядку. У 2005 році бойовики меджлісу влаштували в Бахчисараї масові заворушення, вимагаючи закрити слов’янський ринок, розташований у центрі міста, – дешевший, ніж татарський базар.
Наприкінці листопада 2003 р. запорожцям довелося відстоювати Свято-Успенську Почаївську Лавру (твердиню канонічного Православ’я на західних землях України) від зазіхань войовничих уніатів. Під час горезвісної “помаранчевої революції” козаки СКУ “Військо Запорозьке” в самому центрі Києва живим ланцюгом охороняли будівлю Кабінету міністрів від спроб її захоплення силами завезених до столиці “експортерів демократії”. Оточення навколо Будинку уряду було знято лише після того, як необхідність у його фізичному захисті відпала.
Козаки брали активну участь також у масових акціях протесту мешканців обласного центру проти спроби неонацистського реваншу, що відбулися в Запоріжжі 18 жовтня 2009 року та 1 січня 2010 року. Перший раз козаки протидіяли прагненню місцевих і заїжджих необандерівців провести в столиці козачого краю маніфестацію на честь терористичних формувань УПА, вдруге – чинили опір спробам тих самих екстремістських кіл здійснити смолоскипну ходу на честь чергових роковин від дня народження їхнього кумира С.Бандери.
Водночас відродження козацтва було б на порядок результативнішим, якби всі козачі організації працювали спільно. Добрий приклад консолідації в єдину конфедеративну структуру 14 березня 2009 року подали Спілка козаків України “Військо Запорозьке”, Всеукраїнська громадська організація “Федерація “Спас” і Міжнародна спілка козаків “Запорізька Січ”. Керівники вищеназваних організацій підписали Універсал про створення Війська Запорозького, в рамках якого кожна з них зберігає повну самостійність і водночас узгоджує свої плани і дії з іншими партнерами. Така модель об’єднання показала свою життєздатність. Хотілося б сподіватися, що і всі інші козачі організації, що діють на території історичного Запоріжжя, з часом усвідомлять і оцінять перевагу взаємодії в рамках єдиної організаційної структури.
Що стосується рівня нормативно-правового забезпечення функціонування такої інституції, як сучасне козацтво України, то слід зазначити, що він не відповідає назрілим потребам. На сучасному етапі козацтво відроджується, головним чином, у вигляді громадських організацій з культурологічними, господарськими та іншими функціями. Нерозвиненість законодавчої бази зумовлена насамперед відсутністю концептуальної визначеності діяльності козацтва, його місця в суспільстві, що призводить до розбрату, хитань і політичних коливань у козачому середовищі. Причиною всьому є своєрідний застарілий “псевдоромантизм”, з яким потрібно якнайшвидше розлучатися. Важливо розуміти, що неможливо повернутися навіть на початок XX століття, не кажучи вже про козацтво XVI-XVII століть.
Необхідно позбутися застарілих проблем, породжених відсутністю законодавчої бази з боку держави. Насамперед це анархічність “отаманщини”, коли кожен отаман районного рівня вважає себе головним козаком країни. Найчастіше всі “заслуги” в такого “отамана” – це дво-трирічне піднімання келихів із козацьким “будьмо!”.
Наступна проблема козацтва – це так звані “броненосці”. Усім відомі типові індивіди в генеральських, а тепер уже й у маршальських погонах, які нічого не роблять і обсипають усіх і вся на своєму шляху значками, а також присвоюють генеральські звання за принципом “хто мені друг сьогодні, тому й генералом бути”. Також безглуздо виглядають спроби деяких отаманів відзначитися “здоровою” критикою псевдокозачого “зіркопаду” і “чинопаду”, маршальських і гетьманських погонів, будучи самі носіями маршальських і гетьманських зірок.
Усе це наслідок багаторічної відсутності дієвого діалогу з владою. Справедливо критикуючи бездіяльність державних структур, нам також потрібно звернути увагу і на себе. Зрештою, наша всеїдність і невимогливість породила і дає змогу існувати всім цим гетьманам і маршалам. Варто зазначити, що і в багатотисячному СКУ “ВЗ” є генерали (верховний отаман та його заступник). Ось тільки останнє генеральське звання було присвоєно 1997 року, коли тільки починала формуватися ідеологема Війська і структурна концепція СКУ “ВЗ”.
Для розв’язання всіх цих проблем необхідно чітко визначитися з основними завданнями та перспективами розвитку сучасних запорожців. Головною метою козацького руху на найближчий час має стати ухвалення Закону про козацтво України. На державному рівні мають бути остаточно вирішені питання, що стосуються юридичного статусу козацтва.
Варто сказати, що владою були зроблені такі спроби. Було створено Координаційну Раду Українського козацтва при Президентові України. Однак за кілька років свого існування, крім “випускання пари”, ця рада практично нічого іншого не робила. Крім лідерів всеукраїнських козацьких організацій, до неї потрапили люди, які не мають прямого стосунку до козацтва. Через таку різношерстість, а, головне, через відсутність державного органу та виконавчої вертикалі, що мали б втілити їх у життя, будь-які рішення Координаційної Ради так і залишилися лежати в папках під товстим шаром архівного пилу.
Є низка отаманів, які критикують законопроект від 04.10.2010 “Про козацтво та козацькі організації в Україні”. Ця критика почасти справедлива, тому що текст законопроекту став компромісом, результатом тривалої і гострої боротьби різного розуміння шляхів розвитку козацтва в Україні. Через це він не до кінця збалансований. Однак навіть у ньому простежується план вирішення застарілих козацьких проблем.
Закономірно, що входження сучасного козацтва в державні структури – процес довгий і поетапний. Не варто боятися майбутнього одержавлення козацтва. Адже вирішувати серйозні й необхідні народу завдання неможливо, перебуваючи в дитячих коротких штанцях громадських організацій.
З прийняттям юридичного статусу відкривається величезне поле діяльності. Козакам можна і потрібно довірити участь в охороні кордону країни і дотримання правопорядку всередині держави. Візьмемо для прикладу три області України: Херсонську, Запорізьку та Донецьку, чиї східні кордони омивають води Азовського моря. Оскільки ці води, згідно з останніми урядовими домовленостями, визнані внутрішнім морем України та Російської Федерації, охорона цієї ділянки державного кордону не несе такого жорсткого характеру, як охорона чорноморського узбережжя. Однак через свою малу чисельність місцеві прикордонники часто не в змозі контролювати всі ввірені їм ділянки. У результаті буйно процвітає контрабанда, браконьєрство та інші види незаконної діяльності. Кінні або мотораз’їзди місцевих козаків цілком могли б сприяти вирішенню проблеми.
Залишається недостатнім забезпечення міліцейськими кадрами в сільській місцевості, коли один дільничний інспектор повинен обслуговувати кілька населених пунктів. Практично вирішити цю проблему може козацтво. Як приклад, можна навести участь козачих спецдружин СКУ “ВЗ” в охороні правопорядку.
Для організації двостороннього діалогу з керівництвом країни пропонується замість досить аморфної Координаційної Ради створити більш організовану Раду Отаманів України (за типом колегії). При цьому рішення Ради втілюватиме в життя Державний департамент з питань розвитку козацтва при Кабінеті міністрів України, який матиме у своєму складі відповідні структури в обласних адміністраціях.
Однак Закон про козацтво, Рада Отаманів України та Департамент не є кінцевою метою. Це всього лише механізми для вирішення козацьких проблем та організації роботи козацтва. Сучасне козацтво має змінюватися. Це важко, незвично і навіть болісно. Але без кардинальних змін рух може повністю виродиться у фольклорно-театральний клуб і, зрештою, зійти нанівець.
Багато отаманів, які закликають до вдосконалення, повинні розуміти, що змінюватися потрібно їм самим. Упродовж двадцяти років відродження до лав козацьких формувань прийшло безліч випадкових людей, які не тільки історії країни не знають, а й мають поверхневі уявлення про козаків загалом. Справжнє відродження почнеться лише тоді, коли кожен козак чітко почне розуміти, що за ним судять не тільки про запорожців, а й про народ і країну загалом. Варто відмовитися від марнославних і корисливих цілей. Лише тоді сучасне козацтво стане широкою громадсько-політичною та культурологічною течією, що об’єднає всі верстви українського народу і зможе цивілізованими методами вирішувати всі поставлені завдання та цілі.