Як оцінювали роль козацтва в житті російської держави воєначальники царської армії, історики, письменники, політичні діячі, які жили в еміграції. Висловлювання взяті з книги “Казачество.
Думки сучасників про минуле, сьогодення і майбутнє козацтва”, виданої “Козачим союзом” у Парижі 1928 року.
___________
А. П. БОГАЄВСЬКИЙ, Донський Отаман, генерал-лейтенант царської армії.
…Особисто я, природний донський козак, з гордістю згадую про славне минуле рідного мені козацтва і бадьоро, зі світлою надією думаю про його майбутнє.
Явище винятково російського історичного життя, якого не було в жодній державі світу, – козацтво з буйної вольниці, сміливо боролося з войовничими сусідами, поступово перетворюється на невіддільну частину держави Російської, але з особливим, укладом свого життя і своїми звичаями, і стає вірним лицарем Росії.
Звичайно, не все в його минулому було добре. Були часи, коли донці, уральці та інші козаки чимало клопоту і неприємностей доставляли російському уряду…
Однак усе це не заважало козакам у тяжкі дні життя Росії віддавати на її захист усі свої сили.
Яскраві приклади цього – поголовна (з 17 років) участь у Вітчизняній війні 1812 року Донського Війська, яке виставило понад 50000 бійців, з яких загинуло до 20000; у Кримську війну – 82 000; у Велику війну – до 300 000 чоловік, причому напруга козацьких військ у цю війну була такою великою, що, наприклад, Кубань уже 1916 року була не в змозі виставити ще козаків в стрій…
Якою б не була майбутня влада на Русі, козачі війська будуть існувати. Здоровий глузд підказує, що державі потрібно таке здорове, бадьоре, звикле до порядку населення. Козацтво підкориться будь-якій новій владі, яка дасть порядок і можливість спокійно працювати. Воно зовсім не збирається відокремлюватися від Росії і утворювати свої фантастичні козачі республіки, як про це мріють деякі наші “самостійники”. Козаки добре розуміють, що, крім моральних підстав, таке відокремлення спричинить нескінченну кількість усіляких ускладнень не тільки у відносинах з Росією, яку козаки не можуть вважати якоюсь чужою державою, а й усередині війська, коли доведеться розраховувати тільки на свої сили.
Але водночас готове служити Росії, як невіддільна частина її, козацтво має право на внутрішнє самоврядування і на звільнення його від тієї виключної опіки, що виявлялася до революції в таких, іноді дивних формах, як, наприклад, закриття козацьких навчальних закладів у 80-х роках.
Зі своїм виборним колом і виборним зі своїх козаків отаманом, кожне військо швидко досягне повного порядку і добробуту…
____________
А. І. ДЕНІКІН, генерал-лейтенант царської армії
1) За старих часів козацтво було надійним оплотом російських державних кордонів на дикому полі, у кавказьких тіснинах, у сибірських просторах і провідником там російської влади. Козача вольниця завдавала чимало клопоту “Москві” (центральному уряду) і навіть вступала з нею в збройні зіткнення. Але ця внутрішня міжусобиця, викликана, крім причин соціально-економічних, непомірною централізацією згори і непомірним часом волелюбністю знизу, не применшує, однак, того важливого історичного значення, яке відіграло козацтво у складанні Російської держави.
2) У пізнішу історію Росії козацтво входить уже осілим, усталеним. Воно живе на землях замирених, далеко від театрів воєн, в умовах відмінного від іншого населення побуту, міцно сформованого господарського укладу і відомого добробуту. Ці обставини робили козацтво менш сприйнятливим до революційних ідей. Адже й за старих часів піднімалися більше голутвенні, а не домовиті козаки. І козацтво несло чесно, не знаючи дезертирства, поголовну військову службу, беручи участь у всіх війнах, які вела Росія. А у внутрішньому житті її було не “сліпим знаряддям у руках уряду”, як вважала радикальна громадськість, а свідомим державно-охоронним началом.
3) З початком революції козацтво розгубилося. “Йти проти народу” воно не хотіло, а народ “збожеволів”. Звідси – коливання, переходи, падіння…
4) У ці смутні роки козача маса ніколи і ніде не виявляла прагнення до відриву від Росії. Козача старшина не ладнала із загальноросійськими елементами – це правда. Обидві сторони – одна у відстоюванні державних інтересів, інша – козацьких вольностей, – переходили не раз межі необхідного. Але самостійністю хворіла лише частина козацьких верхів – одні через оману, інші – своєкорисливо. Такі ідеї, як “кубанці – це самостійна гілка слов’янського племені”… або про “самостійну козацьку націю”, народжувалися в людей скорбоноголових або з продажною совістю і не мали, не можуть мати відгуку в козацькій масі, яка усвідомлює себе по крові й до кісток російською.
5) Майбутнє козацтва уявляється в такому вигляді.
Держава звільнить козаків від несення надмірних тягот, але й не наділить їх особливими привілеями проти інших своїх синів. Ця остання обставина не страшна козацтву, оскільки майбутній устрій Російської держави мислиться як обласний, на засадах розосередження влади і широких місцевих автономій. Якщо за культурно-господарськими умовами межі автономій будуть різні, то козацтва, що населяють суцільні території, мають право на найбільш сприятливі умови самоврядування. У межах його, без сумніву, козацтво вільно зберігатиме ті форми влади, управління, господарства і побуту, які освячені історичною традицією і йому любі.
_______________
Н. Д. АВКСЕНТЬЄВ, колишній міністр Тимчасового уряду.
…Прихильність до форм свого суспільного побуту, свого самоврядування – результат звички до самоврядування та вміння цінувати й використовувати його. Потяг до самоорганізації. Працездатність, наполегливість, винахідливість і вміння пристосуватися до нових умов, не відмовляючись, однак, при цьому від свого індивідуального або національного. Нарешті, велика, нутряна любов до своєї малої Батьківщини – козацьких областей, поєднана з любов’ю до Батьківщини великої – до Росії.
Я знаю, звісно, і про рух самостійництва серед козаків, знаю і про розбіжності між деякими групами, і про ті чи інші невдачі в царині посадки на землю. Але незважаючи на це, для більшості козацтва вважаю вірною свою характеристику…
_______________
М. А. АЛДАНОВ, російський письменник.
…Поняття козацтва і саме по собі не цілком визначене. Якщо не помиляюся, в Росії існувало (і існує?) 11 козацьких військ – ні в антропологічному відношенні, ні в службово-становому, ні навіть у побутовому вони не становлять однорідного цілого.
Майбутнє козацтва, звичайно, тісно пов’язане з майбутнім всієї Росії. Це і доводити не доводиться: дуже рідко викреслюються з історії – століття.
Та відмінна риса козаків, про яку ви згадуєте і внаслідок якої козацтво називалося вільним, є водночас і найсильнішою, і найслабшою його стороною…
______________
Н. І. АСТРОВ, громадський діяч.
Козацтво – це своєрідне явище російської історії. Це своєрідна дієва сила, що брала участь у будівництві Російської держави…
Але разом із російським народом, як нероздільна частина його, воно створювало його кордони, будучи прикордонним оплотом російської землі, не тільки колонізувало його далекі околиці, воно разом із російським народом створювало й економічний добробут і міць Росії.
Які б хитромудрі домисли і лукаві хитросплетіння не винаходили в наші похмурі дні у великих і малих іноземних і, на сором наш, російських політичних кухнях, хоч би як прагнули демагоги і зрадники відірвати козацтво від Росії, проголошуючи його особливим козацьким народом, творча участь козацтва в історії Росії закарбована кров’ю. І печатка ця навіки. Її “вогонь не розтопить, не змиє вода”…
Доля козацтва – це доля російського народу. І що тіснішою буде між ними взаємодія, що міцнішим органічний і духовний зв’язок, то швидше ця доля зміниться і проясниться. Тим швидше виникне вільне козацтво у вільній Росії.
Протягом довгої історії козацтво не тільки служило державі. Воно боролося за свої улюблені ідеали рівності та самоврядування, що не знаходили собі здійснення в загальних державних порядках…
Шлях до порятунку не в сепаратизмі, не в розчленуванні Росії і в здійсненні засад істинної демократії. У цих умовах знайдуть собі здійснення старі заповіти в дорогі мрії вільного козацтва.
_______________
О.Ф. КЕРЕНСЬКИЙ, колишній голова Тимчасового уряду.
…У майбутній, внутрішньо вільній і федеративній Росії не буде ніяких приводів до психологічного відчуження між окремими побутовими групами російського народу.
Включаючи козацтво в поняття російського народу, я аж ніяк не зазіхаю тим самим на своєрідну самобутність козацьких областей. Різноманітність місцевих політичних і соціальних укладів тільки збагачує всеросійську культуру, примножує творчі можливості народу і тим зміцнює державу.
Цілком природно, що в нових умовах вільного внутрішнього державного будівництва козацтво всередині своїх областей зітре грань між собою і так званими іногородніми. Адже деякі місцеві станово-військові дореволюційні “привілеї” тільки прикривали собою виняткові військові тяготи, яких зазнавало козацтво і які насправді докорінно підрізали господарську міць його…
________________
А. А. А. КИЗЕВЕТТЕР, колишній член Державної думи, історик, професор.
Дві умови видаються мені необхідними для того, щоб російське козацтво стало плідним елементом у процесі внутрішнього устрою майбутньої Росії:
Майбутня російська державна влада повинна буде будувати політичну єдність. Росія не на придушенні місцевих особливостей окремих областей держави, а на розвитку їхньої внутрішньої самодіяльності. Тому й козачі області повинні будуть зберегти історично сформовану своєрідність їхнього життєвого укладу.
Саме козацтво повинне буде при цьому не дати вкоренитися у своєму середовищі двом течіям, що загрожують небезпечними наслідками:
а) ідеалізації всього свого історичного минулого, в якому діяли далеко не самі лише “початки рівності й братерства”, але також давалася взнаки й доволі різко виражена соціальна боротьба між верхніми й нижчими верствами козацтва з усіма неминучими наслідками такого соціального розчленування й нерівності;
б) прагненню порвати історичну традицію, що полягала в тому, що козацтво завжди мислило себе складовим елементом загальноросійської державності й аванпостом її самозахисту від зовнішніх ворогів; цю справжню історичну традицію спотворюють тепер ті представники козацтва, які на догоду самостійницьким тенденціям і всупереч історичній істині висувають безглузді теорії про те, що козацтво є особлива нація, окрема від російського народу.
Повага до справжніх історичних традицій, що не спотворюються на догоду упередженим тенденціям, у поєднанні з тверезим політичним реалізмом – ось що може послужити єдиною надійною запорукою подальшого процвітання козацтва, як однієї з самостійних клітинок російського державного організму.
__________________
Генерал П. П. СКОРОПАДСЬКИЙ, колишній гетьман України.
…На жаль, у стихійні часи буяють течії, що штовхають до чвар і до знищення сьогодення в ім’я минулого чи майбутнього. Ці течії, негативні за суттю своєю, дають звичайно перемогу третім… Але формула “Самостійність і Союз”, покладена 1918 року наріжним каменем угоди Незалежної України з Всевеликим Військом Донським, не втратила й досі свого значення. Навпаки. Минуле і сьогодення вказують, що до цієї формули повинні схилитися всі ті, хто хоче уникнути нових потрясінь, кровопролиття і братовбивства в майбутньому, бо вона дає широту і гнучкість для органічного розв’язання національних, економічних, соціальних і політичних антагонізмів на засадах дружньої співпраці і тим самим сприяє напруженню енергій у бік творчості, а не руйнування.
Тільки цей шлях, спрямований поза крайнощами, може призвести до співдружності та співпраці між сусідами…
__________________
П. Б. СТРУВЕ, академік, громадський і політичний діяч.
Для того, хто осмислено вдивляється в історію Русі – Росії, не існує жодного питання про те, чи виправдало козацтво в цій історії своє буття, як особливої і своєрідної сили.
Козача вольниця зіграла в історії Росії двояку роль.
По-перше, як єдина вільна сила тяглої в решті Росії, як єдиний вільний “мир” у великому російському морі тяглих “миров”.
Так було до розкріпачення Росії, розпочатого 1762 року і завершеного у своїй основі 1861 року.
По-друге, як світ або світи – вільно організовані, вольністю своєю зібрані в якісь військові братства серед всієї решти вільної розпорошеної громади російського народу – козацтво, або, точніше, козацтва, були й залишаються єдиним явищем у російській політичній дійсності. Козацтва не суть держави і водночас вони не просто вільні співтовариства випадково і тимчасово зійшлися, неслися історичним вітром порошинок-людей.
У майбутньому державному будівництві Великої Росії козацтва (я навмисне вживаю тут множину) сильніше, ніж колись, виявлять, треба думати, свій державний характер і водночас, ставши більш самозаконними (“автономними”), ще яскравіше виявлять свою споконвічну природу особливої вольниці.
Як це станеться, ніхто не може сказати, але всім російським козакам і некозакам потрібно зрозуміти і продумати велику історичну водночас живу цінність козацтва. У козацтва є велике минуле, але у нього є і майбутнє, і – велике покликання в цьому майбутньому.
_________________
М.М. Федоров, колишній міністр (до революції).
…На околицях козацтво було одним із головних насаджувачів і провідників російської культури, російської мови, російської державності, і в цьому сенсі історична його роль незаперечна. І вільне, і служиве козацтво з честю несло завжди службу Росії. У години великих випробувань козацтво у своїй більшості залишалося вірним російській державній ідеї і відстоювало російську державну єдність…
__________________
А. І. КУПРІН, російський письменник.
Нехай мої очі не побачать омріяного щастя Росії, але так само, як непохитно вірю я в прийдешнє оздоровлення й оновлення Великої Росії, вірю я в майбутній нерозривний зв’язок козацтва з нею. За це говорять століття спільної історії, спільних воєн, спільної релігії, спільних інтересів, спільної мови. Зізнаюся: крайові, приватні інтереси і питання про форму братнього союзу стоять для мене на другому плані. Я лише знаю, що козацтву не спаде ніколи на думку марити про самостійність, спонукувану штучним шовінізмом і ненавистю, що нацьковується ложкою. Мені цінна старовинна красива формула: “Вклоняємося тобі, Білокам’яна Москва, а ми козаки, на Тихому Дону”.
Для наших нащадків будуть заповітні козачі вольності. Справедливість вимагає сказати, що з ними не особливо дбайливо рахувався уряд дореволюційних часів, який ще пам’ятав колишні смути і тривожні роки. Але союз із вільною людиною міцніший за союз із людиною примушеною…
_________________
А. С. ЛУКОМСКИЙ, генерал-лейтенант царської армії.
Козацтво є кров від крові, плоть від плоті російського народу. У ньому часто в загостреній формі відображаються як позитивні, так і негативні риси характеру народу, який виділив козацтво зі свого середовища.
Історія козацтва є історія розширення Російської держави, її зміцнення і її будівництва. Зігравши виняткову за своїм значенням роль у розширенні Росії, козацтво водночас у всі періоди життя Росії, як за зовнішніх ускладнень, так і в періоди внутрішніх смут, майже завжди самовідданою відданістю спільній Батьківщині допомагало подолати лиха, що насувалися, і сприяло зміцненню центральної державної влади.
__________________
П. М. МІЛЮКОВ, колишній міністр закордонних справ Тимчасового уряду, історик, професор.
…Сильною стороною є зазначені в “анкеті” “широкі початки народоправства, братерства, рівності”. Вочевидь, ці риси повинні будуть зміцнитися і розвинутися в демократично-республіканській Росії. І можна тільки радіти, що у свідомості козацтва живуть ці початки, які відокремлюють їх від старої Росії і полегшують їм перехід до Росії нової. “Слабкі” сторони козацтва, я думаю, спільні йому з такими сторонами загальноросійського життя. Характер класового привілею, що відокремлює козацтво від інших груп населення, недостатня культурність хліборобської маси, властиві цьому рівню освіти вади, почуття солідарності, як місцевої, так і всеросійської, яке не перейшло з інстинкту до свідомості, – усе це аж ніяк не загрожує подальшому існуванню козацтва, але підлягає пом’якшенню та усуненню в тій обстановці народного розвитку, що буде дана новій Росії.
…Не можна також підпорядковувати життєві інтереси козацтва партійним, політичним тенденціям, прихильники якого міркують приблизно так:
– Козацтво є стан, отже, для його існування потрібен становий лад, а отже, потрібна монархія.
Не будемо сперечатися, чи стан козаки. Але їхня історія зовсім не така проста. Існували козаки без монархів. І існують монархії без козаків. І якщо монархіст здатний мислити державницьки, то він має дійти тих самих висновків, які обов’язкові й для державно-мислячого республіканця…